Вход
17 Фев. 2016 р., 11:16 389

Соколовський: «Коли програли Порту, я два місяці не міг до тями прийти»

Михаил Соколовский

Найкращий півзахисник у літописі Шахтаря розповідає, як 32 роки тому його команда реально могла взяти єврокубок.

За 80 літ існування донеччани тричі виходили у чвертьфінали континентальних турнірів. Останній випадок мав місце акурат півдесятиліття тому: у сезоні-2010/11 гірники досягли 1/4-ї Ліги чемпіонів. За два роки перед тим виграли Чашу УЄФА. Іще раніше, в розіграші Кубка Кубків-1983/84, Шахтар пройшов два раунди, а міг підкорити третій і четвертий…

Пам’ятаю, таке пережили 1976-го, коли Шахтар міг пройти Ювентус: нас тоді навіть європейська преса хвалила, проте підкачало повне незнання того, кому протистоїш

— Михайле Григоровичу, бачу сенс у передісторії: квиток у Європу донбаській команді виписало здобуття Кубка СРСР.

— Це було 8 травня. Коли чесно, фінальний матч із Металістом не назвеш видовищним, він, як кажуть, не дивився. Бойова була зустріч, і ми, й харків’яни грали в силовій манері, естетика майже не проглядала. Все-таки українське дербі! Єдиний гол забили у стилі того, що відбувалося на полі: після навісу Сергій Ященко прочавив оборонців, просунувши голову туди, куди не кожен ногу просуне! За три роки до того зустрілись у фіналі з тбіліським Динамо, й то був зовсім інший поєдинок!

— Коли наближався вересень і старт на континенті, відбулись якісь збори, де би керівництво окреслило завдання на турнір?

— Завдання ми ставили самі перед собою… Ви, як кажуть, зачепили за живе! Я віддав Шахтареві 14 сезонів, а партійне керівництво постійно дивувало! Чесне слово: взагалі не пам’ятаю, щоби нас колись направляли на досягнення такої-то мети! Недавно я зустрічався з ветеранами, й основна тема обговорення стосувалася нашого срібла в чемпіонаті СРСР-1979: ми з хлопцями дійшли висновку, що Шахтар міг і золото взяти, проте обласне керівництво не ставило такої цілі. Мені здається, дехто нагорі просто боявся того, що чемпіоном вийде клуб із обласного центра. Хоча мине кілька років, і Дніпро кине виклик системі… Так було й восени 1983-го: все йшло само по собі. Перед першим раундом ніхто не збирав і не розповідав, мовляв, треба пройти. Теж саме напередодні другого раунду, як і третього.

— Впродовж того розіграшу Кубка Кубків гірники зустрілись із трьома опонентами: як готувалися, чи переглядали матчі? Або, може, грали з чистого листа…

— Професійне запитання! Свого часу я працював одним із тренерів донецького Металурга і відповідав за збір інформації про суперників, зокрема, єврокубкових. А коли грав, нічого подібного не було! Тобто підготовки в звичному сьогодні розумінні: навіщо готуватися до того, чого не знаєш? Грали фактично наосліп. Пам’ятаю, таке пережили 1976-го, коли Шахтар міг пройти Ювентус: нас тоді навіть європейська преса хвалила, проте підкачало повне незнання того, кому протистоїш. Минуло сім років, і нічого не змінилося: на перші матчі з данським Б1901, швейцарським Серветтом та португальським Порту ми їхали без запасу знань.

Нам, радянським громадянам, говорили одне, розповідали про загниваючий Захід, а своїми очима гравці побачили щось зовсім інше

— Давайте по черзі: Б1901.

— Напівлюбительська команда, яку навіть на виїзді Шахтар розтрощив — 5:1. Хоча на повторній грі стадіон у Донецьку не зміг умістити всіх: тоді для наших громадян євротурніри були рідкістю й великим святом!.. Знаєте, мені більше всього запам’ятався не футбол, а країна. Якби попросили охарактеризувати Данію одним словом, я сказав би: фантастика! Нам, радянським громадянам, говорили одне, розповідали про загниваючий Захід, а своїми очима гравці побачили щось зовсім інше. Там, до речі, мешкає мій приятель, який колись сказав: Данія — країна, де завжди було добре! Ми це відчули. Зокрема, у ставленні до спорту: із СРСР не можна було навіть порівнювати, за винятком кількості полів.

— За два тижні Шахтар повторно переміг — 4:2, а ви забили двічі: спочатку… зрізали кулю в свої ворота, по тому з пенальті зробили рахунок 2:1.

— Я вам чесно скажу: те, що перерахували, — деталі, а головний спогад — відчуття свята. Такого, що, виходячи на поле, аж тремтів, ніби електрострум крізь мене пропускали! Досі з цим відчуттям живу. Чимось воно мені схоже на… радянські святкування 1 травня: люди чомусь кудись ідуть, але всім приємно, всі радісні й усміхаються!

— Далі на шляху лежав Серветт.

— Нашим плюсом став досвід: оті дві зустрічі з Б1901 плюс виступ у Кубку УЄФА 1976/77 створили фундамент, який дуже допоміг. Насправді у футболі Союзу були три основні проблеми: недостача міжнародного досвіду, повна відсутність інформації про суперників, труднощі з підготовкою взимку. Знову згадаю матчі з Ювентусом: поки італійці тренувалися в ідеальних умовах, гравці Шахтаря бігали кроси по коліна в снігу. Боляче згадувати…

— Але стартова зустріч із швейцарцями мала місце в жовті, тобто принаймні третьої з перерахованих проблем не було.

— Правильно. Вдома перемогли — 1:0, причому за п’ять хвилин до фінального свистка. Забив Віктор Грачов. На диво, в гостях гралося легше, виграли — 2:1, коли той же Грачов двічі асистував Олексієві Варнавському, а пропустили майже перед свистком.

— Дещо вбік: правда, що період 1983 — 1984 років був найліпшим у кар’єрі Віктора Олександровича, чи не головної зірки того Шахтаря?

— Однозначно! Грачов, окрім того, що був дуже рухливий, умів на височенній швидкості обігравати сам-на-сам. Боюся помилитись, але, здається, в тодішньому радянському футболі на таке був здатен тільки він і киянин Олег Блохін.

— 2 листопада ви вперше побували у Швейцарії: підозрюю, враження теж видалися фантастичні!

— Чимось схожі на данські. Заяложене порівняння, та я його використаю: відчуття, наче в казку потрапив! І суто футбольні спогади хороші, бо на стадіон у Женеві прийшло 30000 людей.

Радянська ракета збила південнокорейський Боїнг, і спортсмени із Союзу, здається, всюди відчували вороже ставлення до себе

— Наступним — і, на жаль, останнім — опонентом у Кубку Кубків став Порту: вже тоді потужний клуб, але далеко не гранд.

— Про ті два матчі, про деякі моменти довкола них мені й досі непросто згадувати. Коли Шахтар вилетів, я десь два місяці не міг до тями прийти. Зі мною такого ніколи не було: у житті професійного футболіста надто багато злетів і падінь, аби зациклюватися на окремих. А тут… Я ж розумів: у мої 32 навряд чи випаде ще один шанс виграти континентальний турнір.

— Тобто думки такі навідували!

— Аякже! Мали колектив, який був готовий до цього. Підвели проблеми, про які згадував вище, плюс… політика. Точніше, трагедія: тоді радянська ракета збила південнокорейський Боїнг, і спортсмени із Союзу, здається, всюди відчували вороже ставлення до себе. Навіть тиск. Нам теж перепало: у Порту я, можливо, єдиний раз у кар’єрі зіткнувся з тим, як арбітр неприховано, відверто, цілеспрямовано вбиває одну команду, допомагаючи другій. І десь я його розумію… Там іще така особливість була: до Португалії — на інший кінець Європи — Шахтар добирався довго й кількома видами транспорту (потягом, кораблем), адже летіти вважалося ризикованим.

— У зустрічі на Драгао багато чого йшло не так: припустімо, як можна було програти, перемагаючи в два м’ячі?

— Підсумок — 3:2 за португальцями. Ми дуже жваво, активно почали, той же Грачов віддав два результативні паси (мені й Сергієві Морозову), а потім… Ні, не розслабилися. По-перше, підвела підготовка: це ж березень, у суперника повним ходом тривав внутрішній чемпіонат, а нас, повторюю, по снігу ганяли. По-друге, знову не було ніякої інформації про те, з ким змагаємось. І по-третє, робота арбітра. За рахунку 2:0 на користь Шахтаря я вибіг на ударну позицію, аж ось мене нахабно скосили ударом ззаду: стовідсоткове вилучення, натомість рефері навіть жовту не показав. Він майже всі спірні рішення інтерпретував не на користь гірників. А в останні хвилин 20 у мене й партнерів ноги судомами зводило: фізики підкачала.

— Але ж 2:3 — зовсім не смертельний рахунок! Чому вдома досягли тільки нічиєї — 1:1?

— Невдачі отримали продовження: ми контролювали гру, в другому таймі вистраждали гол, який виводив Донецьк у півфінал, але вже за дев’ять хвилин отримали відповідь. Прикро ще й тому, що в наступній стадії зустрілись би з Абердином тренера Алекса Фергюсона, котрий, як я зрозумів пізніше, практикував силову модель дій, отже, грав приблизно так, як Шахтар. Чомусь переконаний: із шотландцями було би простіше, ніж із португальцями.

Якби в обласному керівництві сиділи люди з іншими поглядами на роботу, донецька команда могла досягти набагато більше

— Як гірники пережили виліт?

— Дуже складно. Про себе я вже сказав, іншим хлопцям велося не легше… Прокручуючи подій у пам’яті, постійно приходжу до розуміння: втратили шанс із тих, які не повторюються.

— Боюся запитувати: керівництво виділило якісь премії?

— Нічого подібного! Я ж кажу: все йшло самоходом, ми собі грали, а вони фіксували результати й критикували за поразки. Із вашого дозволу, знову повернуся до осені 1976 року: напередодні зустрічі з Ювентусом якийсь партійний начальник пообіцяв за прохід італійців по 200 доларів (стільки тоді коштував кольоровий телевізор) на футболіста, хоча то був уже третій раунд, за два попередні нам нічого не давали! Взагалі, згадуючи виступи в Шахтарі, сам для себе констатую: якби в обласному керівництві сиділи люди з іншими поглядами на роботу, донецька команда могла досягти набагато більше.

— Минуло кілька місяців, і ваша команда зуміла завоювати радянський Суперкубок. Чому вже за півтора року звільнили Віктора Носова — найуспішнішого наставника епохи СРСР?

— Виникла складна ситуація, коріння котрої простягаються до 1982 року. Тоді нас залишили вісім чи дев’ять основних гравців, по суті, довелося створювати колектив із нуля. Чому? Скажу правду: мали дуже погані матеріальні умови, чи не найгірші в союзній вишці. У Донецьк просто ніхто не хотів їхати, а своїх вихованців не завжди вистачало. Ми дивом не вилетіли в першу лігу. Й наступні три сезони перебували біля зони вильоту. А 1985-го організували серію з п’яти поразок поспіль — багато керівників витримають таке? От і наші не витримали. Тим паче, відчувався певний застій, команда потребувала змін, свіжої крові. Тому начальство вирішило: і тренер має бути молодший. Так підійшло до завершення десятиліття, впродовж якого Шахтар завойовував три медалі чемпіонату СРСР, двічі Кубок і дебютував у Європі…

Володимир Баняс, спеціально для Shakhtar.info

Добавить комментарий

Войти с помощью: 
Опрос

Как решить проблему правого фланга защиты, где есть Срна и Бутко?

Просмотреть результаты

Загрузка ... Загрузка ...