Вход
26 Фев. 2016 р., 7:00 465

Геннадій Зубов: «Провал у сезоні-1995/1996 спричинила сукупність факторів»

Геннадий Зубов

В рамках постійної щоп'ятничної рубрики нашого сайту ЕКСКЛЮЗИВ провідний правий півзахисник у новітній історії «Шахтаря» реконструює події двадцятирічної давнини, згадуючи найгірший для донецького клубу чемпіонат України.

Невдовзі після приходу Володимира Салькова в Донецьк приїхала ціла група нових виконавців, із яких більшість не заграла. Чому? Бо, як на мене, не відповідала рівню

Ця тема завжди приваблювала мене: справа в тому, що саме навесні 1996-го, коли «гірники» валились у національній першості, я почав по-справжньому слідкувати за грою «11х11». Тоді один із найіменитіших клубів України почали сприймати як звичайного середняка, і не дивно: підсумкове 10 місце, 13 перемог супроти 15-ти програшів, різниця м’ячів — 44:43… Активний учасник отого піке (25 матчів, шість забитих м’ячів), верткий хавбек, який діяв на фланзі, згадує не зовсім приємні події, намагаючись побачити їх крізь аналітичну призму.

— Геннадію, бачу сенс у тому, щоби почати зі своєрідного вступу. Отже, сезон, що передував провальному, загалом успішний: четверта сходинка у вищій лізі, але головне — Кубок України, перший в історії «Шахтаря». При цьому до зими працював Валерій Яремченко, а по тому — Володимир Сальков. Чому?

— Ну, це не зовсім до мене, я ж не призначаю-звільняю тренерів. Завжди говорив, що Валерій Іванович — особлива для мене людина, без якої, можливо, не став би професійним спортсменом. Адже він почав ставити мене в основу 17-річним — багато наставників зважаться так ризикувати? Скажу від себе: його відставка здивувала. Припускаю, що тодішнє керівництво засмутили наші результати в двох турнірах. Так, у попередньому чемпіонаті-1993/1994 ми вперше взяли призове місце, причому зразу друге, проте в Кубку УЄФА наступного сезону вилетіли в стартовому ж раунді. Причому від кого і як: удома переграли норвезький «Ліллестрем» — 2:0, однак за два тижні до того крупно поступилися — 1:4. Наголошую: від колективу з Норвегії… Втім, повторюся: не розумів, навіщо змінили Яремченка.

— Один із гравців тодішнього «Шахтаря» запевняв мене, що Сальков був фахівцем радянського типу: пропагував армійську дисципліну та силовий стиль гри.

— Знову-таки, маю право сказати тільки за себе: Володимир Максимович запам’ятався дуже чесною, порядною людиною й справжнім професіоналом. При ньому все було на високому рівні, професійний підхід був до кожної деталі, зокрема, до тренувального процесу. Крім того, він, як і Яремченко, довіряв молоді. Наприклад, мені, 18-річному!

— Тим не менше, навіть виграш дебютного національного Кубка плюс непогана позиція в першості не вберегли Салькова від зміни місця роботи.

— Складно відповісти. Я, звісно, не знав і не міг знати нюансів, моя справа — тренуватись і виходити на поле. Якщо все ж хочете почути суб’єктивну думку, скажу таке: невдовзі після приходу Володимира Івановича в Донецьк приїхала ціла група нових виконавців, із яких більшість не заграла. Чому? Бо, як на мене, не відповідала рівню. Словом, хлопці не змогли проявити себе. Виникла велика ротація, а значить — нестабільність. Тому посіли четверте місце (хоча відстань до «Дніпра» становила три бали), що, здогадуюся, засмутило керівників. Вони ж, мабуть, порівнювали зі «сріблом»-1993/1994.

Винити Рудакова — найпростіше. Ще раз наголошу: він хороший фахівець, що, крім іншого, підтвердили виступи в Кубку Кубків

— Нарешті, підійшли до «сезону краху»: влітку 1995-го команді презентували нового наставника — колишнього хавбека «гірників» Валерія Рудакова. Якось мені «пощастило» побувати на одному матчі очолюваного ним «Шахтаря-3», де я пережив глибокий шок: усі 90 хвилин він крив підопічних благим матом!

— Для Валерія Вікторовича чемпіонат України-1995/1996 був першим у ролі тренера. Доти він трудився в селекційному відділі клубу. А, як відомо, перший млинець часто глевкий. От і в нього вийшло саме так. Маю про нього тільки позитивні спогади: такий же професіонал, як і Сальков, усе робив зі знанням справи, аналогічно довіряв молодим, особливо вихованцям школи. Ви подивіться на наш тодішній склад, там майже всуціль необстріляні уродженці Донбасу! Згадуючи ті події, інколи виникає думка, що, можливо, Рудакову треба було дати більше часу. Все-таки, за один рік мало в кого виходить будівництво повноцінної команди.

— Тоді в «Шахтаря» як не пішло зі старту, так продовжилося до фінішу. Приміром, у чотирьох прем’єрних зустрічах три програші (2:4 від тернопільської «Ниви», 1:2 від іншої «Ниви» — вінницької, розгромні 0:4 в матчі з ЦСКА-Борисфеном), одна нічия (0:0 із «Миколаєвом»). Тільки в п’ятому турі прорвало виграшем у «Чорноморця» — 2:0.

— Без особливих зусиль пригадую всі перераховані поєдинки. Як і те, що пережили потужний психологічний надлом. Кажучи простіше — потрапили в справжню яму. Ви ж зрозумійте: гравці мають різний характер, кожен по-своєму «переварює» певні події, наприклад, зміну тренера. Й отут, ніби на додачу, — такий старт (особливо болючим видався виїзд до Києва). Винити Рудакова — найпростіше. Ще раз наголошу: він хороший фахівець, що, крім іншого, підтвердили виступи в Кубку Кубків.

— Якраз про них і розкажіть.

— Спочатку майже без проблем переграли північноірландський «Лінвфілд» (4:1, 1:0), потім не пощастило пройти бельгійський «Брюгге». На виїзді поступилися — 0:1, пропустивши гол за три або чотири хвилини до свистка. Вдома зіграли внічию — 1:1, якби поталанило, забили б іще. Не забувайте: тодішні гранди з Бельгії були сильніші, ніж сьогодні, до «справи Босмана» клубний футбол у цій країні перебував на вищому рівні. А «Брюгге», до речі, навесні 1996-го виграв свій чемпіонат.

Кількома місяцями в Кременчуку, де він (Яремченко) вивів клуб у півфінал Кубка, показав свій клас

— Не можу не запитати: як у клубі й, зокрема, в команді, пережили те, що трапилося 15 жовтня 1995 року?

— Ви про вибух на матчі з «Таврією»? То був колосальний шок для всіх! Загинув перший президент «Шахтаря», футболісти на якийсь час опинились у підвішеному стані. Десь виникало запитання — що з нами буде далі, чи існуватиме ФК у Донецьку? Всі дуже переживали. Добре, що минув якийсь час, і плече підставив Ринат Ахметов. Можна сказати, підхопив стрічечку від Олександра Брагіна, досі не випускаючи її з рук!

— Зізнайтеся: в настільки складну мить не відвідувало бажання змінити команду чи навіть місто?

— Чесне слово: ні! Я ж сам із Донбасу, за «Шахтар» уболівав із дитинства й лише тут хотів грати. Мені в клубі завжди подобалося, з усіма наставниками не виникало нестиковок (хтось більше довіряв, хтось менше). Про переїзд кудись і мови не могло бути.

— Що було взимку, коли троє гравців — захисник Ігор Леонов, форварди Олег Матвеєв і Сергій Ателькін — переїхали в Кременчук?

— Місцевий «Кремінь» очолив Яремченко, тому цілком нормально, що він запросив до себе тих, чиї можливості добре знав. Надійшла пропозиція, хлопці на неї пристали. До речі, жоден із трійки не був основним при Рудакові…

— …А в новому колективі всі розкрились! Іще й як: Матвеєв забив 12 м’ячів у 16-ти матчах, а «Кремінь» випередив «Шахтар» у турнірці!

— Всяке в житті буває. Валерій Іванович — амбіційний фахівець, який перед тим півроку сидів без роботи, отже, скучив за нею. Кількома місяцями в Кременчуку, де він вивів клуб у півфінал Кубка, показав свій клас. Якщо пам’ятаєте, скромна команда грала так, що любо-дорого було дивитися! Хоч у них, як і в нас у Донецьку, виступали переважно молоді футболісти.

Для клубу рангу «Шахтаря» це справжнє дно

— Загалом оцінюючи національну першість-1995/1996, виокремлюєте позитивні аспекти, чи то суцільна темрява?

— Не було там ніякої «темряви»! Мали хороший добір футболістів, а провал у вигляді 10-го місця спричинила сукупність факторів. Перший — ігрова нестабільність: могли виграти в «Чорноморця» — другої за силою української команди тих часів, а потім у двох-трьох зустрічах поспіль поступалися суперникам на зразок обох «Нив» або «Миколаєва». Другий — нестабільність психологічна, зумовлена тими чи іншими причинами. Третій фактор (мабуть, із нього треба було починати) — молодість: із основи лиш один перейшов 30-літній рубіж. Четвертий — постійна кадрова ротація. Ось ключові причини. Може, були ще якісь. Імовірно, виникли прогалини в тренувальному процесі, підготовці до конкретних поєдинків. У сумі це призвело до того, до чого призвело.

— По завершенні сезону мав місце «розбір польоту» за участі керівництва?

— А могло не бути? Компетентні люди зробили висновки з 10-ї сходинки, провели серйозні кадрові перестановки. Ми в команді самі добре розуміли, що для клубу рангу «Шахтаря» це справжнє дно, тому більше не маємо права опускатися так низько. Чесно кажучи, вже навесні більше думали про наступний сезон.

— Що пережили, коли побачили нового-старого тренера з прізвищем Яремченко?

— Радість. По суті, саме Валерій Іванович «зліпив» колектив, який у другій половині 1990-х кинув виклик недосяжному, як усім здавалося, «Динамо». Причому завважте: він не брав гравців із різних кінців світу, в нього майже всі були з Донбасу, більшість — юнаки. До прикладу, мине два роки, й Україна дізнається про 20-літнього Андрія Воробея, котрого відкрив саме Яремченко.

— Сьогодні, міркуючи ретроспективно, не вважаєте, що без провалу-1995/1996 не було би дальших успіхів? Що то був корисний струс?

— Погоджуюсь. Опісля «гірники» не опускались у чемпіонаті нижче другого місця, виграли дев’ять комплектів «золота», взяли Кубок УЄФА, досягли чвертьфіналу Ліги чемпіонів і т.д. Очевидно, невдача дводесятирічної давнини стала, в хорошому розумінні, «точкою неповернення», якби не вона…

Володимир БАНЯС, спеціально для Shakhtar.info.

Добавить комментарий

Войти с помощью: 
Опрос

Как решить проблему правого фланга защиты, где есть Срна и Бутко?

Просмотреть результаты

Загрузка ... Загрузка ...