Вход
15 Апр. 2016 р., 11:31 0

Геннадій ОРБУ: «Ринат Леонідович особисто контролював повернення додому колишніх гравців»

Геннадий Орбу

Лівий крайок «Шахтаря» 1990-х розповідає про національне коріння, протиріччя з наставниками та фіктивне суперництво з Олегом Лужним.

До Волгограду поїхав через кращі спортивні й матеріальні умови

Геннадію, звідки походять чутки про ваше «іноземне» походження?

— Так це не чутки: моя мама українка, натомість батько родом із Молдови: після армії приїхав на Донбас заробити, зустрів дівчину, одруживсь і залишився в Макіївці. У шахті працював… За радянських часів у моєму паспорті в графі «національність» було написано «молдованин», хоча в батьковому селі я побував лише раз, 1979 року.

Чому так пізно — у 22 — дали старт своїй професійній кар’єрі?

— Не все залежало від мене… Я походжу з шахтарської сім’ї, перше робоче місце — шахта ім. Бажанова. Тут я працював до армії (служив у 1988 — 1990 роках у Дніпропетровську), сюди ж повернувся після «дембеля». Саме тут почав грати, однак у 17 отримав фатальну для багатьох футболістів травму меніска, довелося лягати «під ніж». Уже після армійської служби тренер «Бажановця» Віктор Пищев звернув на мене увагу, запросив на розмову, сказав, що нове керівництво шахти хоче бачити сильною свою команду, й отак усе стартувало.

Той же 1992-й склався дуже неординарно: попервах дебютували в якості професіонала, й уже за півроку виступали в основі колективу вищої ліги!

— «Бажановець» якраз вийшов у другий дивізіон, я непогано проявив себе і, як кажуть, «потрапив на олівець» селекційній службі «Шахтаря». За мною особисто слідкував Микола Гарбузников, він і дав рекомендації наставникові «гірників» на прізвище Яремченко. Макіївська команда грала два домашні матчі (з дублем «Чорноморця» та «Зіркою»), Валерій Іванович відвідав обидва. Наступного дня, вранці, я вже поїхав у Донецьк.

Там упродовж наступних чотирьох сезонів стали незамінним, а «гірники» завойовували національний Кубок і срібні медалі. На щось вище не хотіли замахнутися?

— Навіть якби замахнулися, навряд чи щось вийшло би: столичне «Динамо» відчутно переважало решту українських команд. Цьому сприяли різні фактори: вони забирали до себе найкращих вітчизняних футболістів (особливо до того, як Ринат Ахметов став президентом «Шахтаря»), запрошували багатьох майстрів із сусідських країн (росіян Віктора Леоненка та Юрія Калитвинцева, білорусів Валентина Белькевича й Олександра Хацкевича, грузинів Каху Каладзе і Георгія Деметрадзе), у них успішно працювала ДЮСШ (згадуємо Андрія Шевченка, Олександра Шовковського, Юрія Дмитруліна, Сергія Федорова). Так що самі розумієте…

І все ж трансфер у чемпіонат РФ був доволі несподіваний. Хто кликав у Волгоград і чому погодилися?

— Запрошувало клубне курівництво, а поїхав через кращі спортивні й матеріальні умови. Розумієте, тоді «Шахтар» переживав не найкращі часи — як і з фінансами було сутужно, так і в тому плані, що в чемпіонаті плентались у середині таблиці. А «Ротор» під орудою Віктора Прокопенка боровся в Росії за золоті медалі. По-справжньому боровся, не декларативно.

Влітку 1996-го доля своєрідно пожартувала над вами: в розіграші Кубка Інтертото УЄФА жереб звів тодішню й колишню команди. Волгоградці розтрощили донбасівців 4:1…

— По-перше, я був дуже радий побачити гравців і людей із тренерського штабу. По-друге, мене замінили в перерві за рахунку 1:1, отож громили донеччан без моєї участі. Думаю, хлопці на мене не образилися.

Вийшов на чергове вранішнє тренування волгоградської команди, аж раптом підкликають до бровки й кажуть, мовляв, складай речі, за тобою їдуть із України

Повернення в «Шахтар» мало поспішний вигляд: на початку 1997-го зіграли матч у формі «Ротора», й уже за кілька днів знову опинились у Донецьку.

— Більше того, я сам був здивований, як швидко все вирішилося! Вийшов на чергове вранішнє тренування волгоградської команди, аж раптом підкликають до бровки й кажуть, мовляв, складай речі, за тобою їдуть із України. Справа в тому, що новий власник «гірників» — той же Ахметов — по-справжньому взявся за справу, клуб отримав солідне фінансування, а Ринат Леонідович особисто контролював повернення додому колишніх гравців (невдовзі Росію залишив Сергій Попов). Уявіть, який у мене був маршрут, подоланий за добу: спочатку автомобілем із Волгограда на Донбас, потім літаком до Києва, де спочатку пройшов процедуру дозаявки, а ввечері вийшов на календарний матч із ЦСКА!

1999 року багато говорили про конфлікт із тренером Анатолієм Бишовцем: усе розпочалося тоді, коли ви, незадоволені заміною в зустрічі з «Дніпром», кинули ігрову форму на бігову доріжку чи ще раніше? За моїми даними, екс-киянин не вжився з половиною донецьких підопічних.

— Я за життя дав чимало інтерв’ю, але ніколи не критикував наставників, із якими довелося працювати. Заборонена тема для мене. Щодо згаданого епізоду: багато в чому винні ваші колеги-журналісти, які роздмухали скандал. Насправді я не кидав футболку, а поклав її на лаву запасних. Потім переосмислив учинок, зрозумів, що треба було стримати емоції, втім, досі впевнений: винуватий був не тільки я, бо не заслужив заміни на 18-й хвилині.

Іще про Анатолія Федоровича: періодично він випускав вас на «нерідний» правий фланг. Що це зумовлювало і як відгукувалось у душі?

— Справді, багатьом це нагадувало нонсенс: футбол 1990-х не був настільки універсальним, як сучасний. То сьогодні динамівці Олег Гусєв і Андрій Ярмоленко, колишні донеччани Дуглас Коста чи Вілліан регулярно виступають на різних флангах. Більше того: в багатьох колективах тренери навмисне ставлять лівоногих на протилежний край, і навпаки. Бишовець випереджав час, його не завжди розуміли, в т.ч. я.

Чи правда, що найпринциповішим опонентом Геннадій Орбу бачив крайнього бека «Динамо» Олега Лужного? Мені розповідали, начебто перед кожним матчем із киянами ви обіцяли посадити їхнього капітана на «п’яту точку»…

— Ну, це вигадки, байки. Подумайте: на зборах національної збірної я завжди селився в одному номері з Олегом. Безумовно, в зв’язку зі специфікою амплуа, ми змушені були «пересікатися» на одному фланзі, змагатися між собою, але то була звичайна спортивна боротьба, не більше й не менше.

У  Саратові й грати не давали, й трансферний сертифікат не повертали. На допомогу прийшло те, що Ахметов у «Шахтарі» реформував службу селекції

За українську націоналку ви зіграли 17 матчів — непоганий показник, як для 1990-х, особливо з огляду на те, що мали сильного динамівського конкурента — Віталія Косовського.

— До лав «синьо-жовтих» вперше запросив Йожеф Сабо, його наступник Анатолій Коньков зробив основним. Узагалі 1995 року я непогано проявив себе навіть у поєдинках із найсильнішими колективами — хорватським та італійським. Іще, зауважте, я старший за Віталія: наскільки пригадую, він при мені більше виступав за молодіжку.

Цікаво, що в деяких іграх вас змушували ділити бровку з двома партнерами — тим же Косовським та Віктором Скрипником.

— Згадуєте події дводесярічної давнини, я не все добре пам’ятаю, проте, здається, одночасно втрьох ми не виходили на газон. Не помістились би!

Чого бракувало «синьо-жовтим», аби проходити сита відборів до великих турнірів? У нас же був чудовий добір гравців, набагато кращий, аніж сьогодні.

— То ви не звернули увагу, які склади мали суперники! Хто грав за ті ж Італію та Хорватію, за Німеччину? Збірна з Апеннін, якій ми протистояли, перед тим стала віце-чемпіоном світу. Балканці невдовзі після зустрічі з нами (а ми виграли — 1:0!) вийшли у чвертьфінал Євро, за два роки взявши «бронзу» мундіаля. Ну, а підопічні Берті Фогтса, нагадаю, перемогли на англійській першості континенту. Висновки, як на мене, самі напрошуються.

Припинити кар’єру в 32 — чи не зарано? Тим паче, були на непоганому рахунку в «Соколі», котрий виступав у сусідській прем’єр-лізі?

— Як і в більшості життєвих ситуацій, дався взнаки збіг різних факторів. У Саратов я їхав на запрошення одного тренера, по тому його роботу визнали невдалою, пришов новий, а він уже не довіряв. Посередині літа 2002-го я вирішив залишити «Сокіл», але мав іще півроку контракту, при цьому клуб, замість піти назустріч, залишив у підвішеному стані: й грати не давали, й трансферний сертифікат не повертали. На допомогу прийшло те, що Ахметов у «Шахтарі» реформував службу селекції, створивши окремий відділ, завдання котрого полягало у відстеженні закордонних гравців. До цього відділу ввійшли семеро людей: Ігор Леонов, Олег Матвеєв, Сергій Ковальов, Олексій Чередник, Володимир Плоскина, Сергій Ателькін і я. Тобто все склалося благополучно, хоча в Саратові й досі винні частину зарплатні.

Володимир Баняс, спеціально для Shakhtar.info

Добавить комментарий

Войти с помощью: