ФЕДОРЕНКО: «Залишив Донецьк через конфлікт із Віктором Носовим»

загрузка...
— Миколо Івановичу, ви грали на різних позиціях у нападі та півзахисті. Чим були зумовлені ці «пересування полем»? Де приносили найбільшу користь? — Свого часу навіть виконував функції крайнього захисника! Так вийшло, що більшу частину кар’єри виступав на правому фланзі півоборони, хоч оптимальним для себе вважав амплуа під нападниками. Оптимальним у тому розумінні, що там найбільше подобалося. З другого боку, головне було грати, не важливо, де поставлять. — Вам судилося стати учасником історичного дебюту «гірників» у континентальних змаганнях. Що запам’ятали з першої «вилазки у світ»? — Для мене то була друга «вилазка»: ще 1973-го я у складі юнацької збірної колишнього СРСР (щоправда, у формі «Динамо» Київ) полетів у Німеччину, в Аугсбург. Отоді я й пережив шок! Усе інакше, причому «інакшість» почалася безпосередньо в аеропорті. Магазини завалені продуктами, дороги без вибоїн, чистота… Найбільше ж вразили поля в дитячих школах — нас це просто вбило… За три роки відвідини НДР (грали з берлінським «Динамо») та Угорщини (з «Гонведом») вразили не так сильно. — Іще про той сезон: чи мав «Шахтар» шанси пройти «Ювентус»? — Ні. Вони нас реально переграли. Що ви хочете, там виступало вісім гравців, які за два роки були основними у збірній Італії на чемпіонаті світу! Такий момент: у Турині, де програли — 0:3, захопив не тільки рівень суперника, а й поведінка болільників на трибунах — кричали, шуміли, тиснули психологічно. — За кілька років донецька команда вдруге й утретє пробилася в Європу, втім, двічі поспіль вилітала вже на стартовій стадії. — Знову виступали в Кубку УЄФА, зразу отримуючи дуже сильних опонентів: спочатку «Монако», потім «Айнтрахт» із Франкфурта. Проти нас спрацювали ще два фактори — відсутність відповідного досвіду плюс окремі сильні футболісти, котрі, по суті, вирішили протистояння: у французів — Жан Петі, з яким я змагався на фланзі, у німців — кореєць Бум Кун Ча… Чим узагалі особливі міжнародні змагання? Новизною. Чемпіонат СРСР був дуже сильний, однак до нього звикли, натомість за кордоном усе було не так, як удома. — Переходимо до внутрішніх справ. Міг «Шахтар» стати чемпіоном Союзу-1979? Чи правда, що столичному «Спартаку», котрий, урешті, взяв «золото», допомагали судді та деякі російські команди (наприклад, ростовський СКА)? — Знаєте, аналізуючи той час — не якийсь конкретний турнір, а взагалі епоху — багато розумію, чого раніше не розумів. Головне — йшла справжня футбольна війна між Москвою та іншими радянськими республіками. На всі нестоличні клуби чинився величезний тиск. На всі, в т.ч. київське «Динамо». Тиск (якому ніхто не міг протистояти) був різноманітний: і через суддів (більшість мала московську прописку), і через матчі з «потрібним» результатом. Уявіть: столицю у вищій лізі представляли п’ять команд (ну, мінімум чотири), то як у партійних верхах реагували, коли чемпіоном ставав хтось із «провінціалів»? Тим паче, якщо це колектив із обласного центра… Ми виграли перше коло тієї першості, хоча вже потерпали від не завжди об’єктивного арбітражу. А в другій частині нас іноді «пресували». Піком стала зустріч у Лужниках зі «Спартаком»: поступилися — 1:3, але не по грі. — Як міське й обласне начальство сприйняло здобуття срібних медалей? — Система преміювання мала такий вигляд: усі радянські громадяни стояли в багаторічних чергах за квартирами, автомобілями, а наш привілей полягав у тому, що давали змогу купити ці речі за свої гроші в обхід черги. Не більше. — Той же сезон називають найліпшим у вашій кар’єрі: зуміли забити 12 м’ячів у першості, а Київський Інфіз поставив на четверте місце в реєстрі найкращих футболістів України. — Я би сказав — один із найкращих. Опісля на мене звернули увагу наставник національної збірної. Просто у «Шахтарі» зібралася по-справжньому сильна команда, де все сприяло тому, щоби розкритися. — Ви ще й провели кілька матчів у складі республіканської репрезентації. Згадайте, будь ласка, Спартакіаду-1979: турнір, працю під орудою Валерія Лобановського, гру з Олегом Блохіним. — То була репетиція московських Олімпійських Ігор (я готувався до них, утім, через специфічні причини, «відчепили»). Збірну України з найсильніших гравців зібрали вперше за чвертьстоліття. Приїхали майстри з «Динамо», «Карпат», молодий Олександр Заваров із «Зорі». Васильович влаштував справжній тренувальний збір на базі «Чорноморця» в Одесі: було спекотно, душно, а ми мали великі навантаження, щодня проходили серйозні тести, зокрема, медичні. Про Блохіна: кажуть, що він гордий і ставиться до людей зверхньо, так ось я нічого схожого не помітив! Мабуть, Олег Володимирович знає, з ким треба поводитися зверхньо, бо насправді він проста, відкрита людина! Як і всі динамівці: Анатолій Коньков, Леонід Буряк, Володимир Безсонов… — У розпалі наступного сезону донецька команда виграла третій у літописі Кубок Союзу. Якщо вірити пресі, двобій із тбіліським «Динамо» у фіналі видався не лише драматичним, а й видовищним. — І не дивно: у нас був класний добір гравців, а в грузинів — команда, котра за рік тріумфувала в євротурнірі! Ми відзначилися до перерви, трималися до 80-ї хвилини й несподівано пропустили після кутового. Тбілісці, отримавши заряд упевненості, почали підбадьорювати один одного — мовляв, давайте, ще один заб’ємо! Втім, і в «Шахтаря» був сильний дух, хлопці зібрались і (так само після кутового) організували другий гол. — Із чим пов’язаний ваш відхід із Донецька наприкінці 1981 року? Це звичайний перехід або, як розповів ваш партнер Михайло Соколовський, справа в тому, що в «Шахтарі» було погане матеріальне забезпечення? — Це одна з причин. Друга — розкол у колективі, спровокований тренером Віктором Носовим. Почну з передісторії: попервах він був тренером дубля, я грав під його орудою й запам’ятав його тихою, спокійною людиною. На початку 1979-го, після відходу Володимира Салькова, він став головним у першій команді, й два роки його характер не змінювавсь. А потім… Якоїсь миті почав відчисляти вікових, досвідчених, авторитетних футболістів: Валерія Яремченка (так, у нього була травма, проте «зав’язувати» не планував), Віктора Звягинцева, Віталія Старухіна (це взагалі був шок, ми спочатку не могли повірити!). Я не хочу наговорювати на людину, тим паче, покійну, просто висловлюю особисте бачення ситуації. Крім того, розумію, що Носов давав головне — результат: Кубок і Суперкубок СРСР, медалі чемпіонату, чвертьфінал євротурніру. Може, він усе правильно робив, а моя думка — то враження підопічного на дії керівника. — Чесно кажучи, шокували… А розповідають, що він полюбляв казати підопічним: «Моє завдання — не заважати вам грати»? — Так, але це стосується лише періоду 1979 — 1980 років. — Цікавий факт: за 213 матчів у радянському чемпіонаті ви отримали одну жовту картку й жодної червоної! Феноменальний показник! — Попередження на мені заробляли! Я застав іншу епоху у футболі. Сьогодні гра не стільки жорстка, скільки брудна: багато гравців, особливо оборонного плану, мають погані технічні здібності й тактичну підготовку, що компенсують грубістю. Одним із моїх «козирів» було вміння «читати» гру, правильно обирати позицію. Що відбувається, коли обираєш неправильно? Гравець-суперник утікає, а ти змушений наздоганяти його зазвичай із порушенням правил. У чемпіонаті Союзу були жорсткі захисники, котрих називали «автогенами»: Микола Павлов («Дніпро»), Олександр Новиков («Динамо» Москва), Давид Муджирі («Динамо» Тбілісі). Проте навіть вони не грали підло — жорстко. — Пам’ятаєте, з якими номерами на спині виходили на поле? Перерахую: 8, 9, 10, 11, 12, 24. Для вас цей аспект не був принциповим? — Останній із перерахованих був закріплений за мною лише в сезоні-1975 — єдиному в історії радянського футболу, коли в кожного гравця був «іменний» номер. Своїм я завжди вважав 10-й, під ним найчастіше виступав у Донецьку. Переїхавши в Дніпропетровськ, побачив, що він зайнятий покійним Олександром Погорєловим, тому обрав 11-й, потім восьмий, дев’ятий… Насправді не надавав цьому знамення — навіщо зациклюватися на дрібницях? Володимир Баняс, спеціально для Shakhtar.info
загрузка...
  • 0

  • 0

  • 0

  • 0

КОММЕНТАРИИ

Добавить комментарий

Вход

Регистрация

Войти с помощью: